Олександр Олегович Горін- заступник міністра закордонних справ України. МЗС України Анатолій Максимович Зленко- екс-міністр закордонних справ України. Володимир Павлович Горбулін- директор Інституту проблем національної безпеки України. Володимир Станіславович Огризко – перший заступник секретаря Ради національної безпеки і оборони України, екс-міністр закордонних справ України. Борис Іванович Тарасюк- голова комітету Верховної Ради України з європейської інтеграції. Верховна Рада України, екс-міністр закордонних справ України. Григорій Миколайович Перепелиця- директор Інституту зовнішньої політики Дипломатичної академії України при МЗС України, професор Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Андрій Володимирович Загорський- провідний науковий співробітник Центру досліджень проблем війни і миру Московського державного інституту міжнародних відносин( Російська Федерація) Олександр Миколайович Никоненко- директор департаменту контролю над озброєннями та військово-технічного співробітництва МЗС України. Фонду ім. Фрідріха Еберта Представництво в Україні вул. Пушкінська, 34 01004, Київ Україна тел.: 044-234-00-38 факс: 044-451-40-31 mail@fes.kiev.ua www.fes.kiev.ua Всі тексти доступні за веб-адресою: www.fes.kiev.ua Погляди, висловлені в даній публікації не обов’язково відображають погляди Фонду ім. Фрідріха Еберта або організації, де працює автор. Фонд ім. Фрідріха Еберта Представництво в Україні 15 років без’ядерного статусу: досвід та гарантії безпеки для України Відмова України від третього ядерного потенціалу в світі зекономила США та Росії 200 млрд. доларів на систему протиракетної оборони. Цей крок був схвально сприйнятий міжнародною спільнотою, але не став прикладом для широкого наслідування серед інших країн. Рівень безпеки України, отриманий в обмін на ядерне роззброєння є недостатнім. Інформаційні війні, які ведуться проти України, підтверджують необхідність пошуку нових засобів забезпечення національної безпеки. На Україну справлявся величезний тиск з боку США та Росії з тим, щоб вона відмовилась від ядерної зброї. Проте всі рішення які стосувалися ядерного роззброєння приймалися Верховною Радою. Рішення про ядерне роззброєння було правильне та необхідне. На його користь є низка дуже вагомих аргументів і суто технічних та політичних питань, які на той час було вирішити не можливо. Статусні гарантії мають своє значення в тому випадку, коли вони доповнюються колективною обороною за формулою: національна безпека= статусні гарантії+ колективна оборона.

Фонд ім. Фрідріха Еберта: Представництво в Україні 1 Однією з найбільш актуальних і злободенних про блем сучасного розвитку України залишається по шук гарантій національної безпеки. У 2009 році виповнюється своєрідний 15-річний ювілей, з ча сів надання Україні гарантій безпеки закріплених в Будапештському меморандумі у відповідності з її без’ядерним статусом. Цей ювілей дає добру на году оцінити дієвість цих гарантій, проаналізува ти можливості забезпечення національної безпе ки України як власними національними механіз мами, так і за допомогою підключення до струк тур колективної безпеки. З цієї нагоди Інститут зо внішньої політики Дипломатичної академії при МЗС України спільно з Регіональним представни цтвом Фонду Фрідріха Еберта в Україні та Білорусі, 22 червня 2009 року провели міжнародну конфе ренцію«15 років без’ядерного статусу: досвід та гарантії безпеки для України». В конференції при йняли участь безпосередні учасники прийняття рішення про ядерне роззброєння України та його реалізацію, такі як на той час секретар Ради наці ональної безпеки і оборони України В.П.Горбулін, міністр закордонних справ України А.М. Зленко, голова комітету з європейської інтеграції Верхо вної Ради України Б.І.Тарасюк, помічник Прези дента України з оборонних питань генерал-майор В.О. Гречанінов. Також до обговорення порядку денного конференції долучились народні депу тати, представники урядових установ, провідні ві тчизняні і міжнародні експерти. Темами сесій конференції стали три головні проблеми: умови, досвід та уроки ядерного роз зброєння України; моделі безпеки для України та без’ядерних країн, режим нерозповсюдження в умовах багатополярності глобалізованого світу. УМОВИ, ДОСВІД ТА УРОКИ ЯДЕРНОГО РОЗ ЗБРОЄННЯ УКРАЇНИ На сесію під цією назвою для обговорення були запропоновані такі питання: можливості і варі анти вибору рішень відносно ядерної зброї з по чатку становлення незалежності України; досвід ядерного роззброєння; уроки для України: здо бутки і прорахунки. З основними доповідями в цій сесії виступили: О.О. Горін, А.М. Зленко, В.П. Горбулін. О.О.Горін- заступник міністра закордонних справ України Вельмишановні колеги, експерти та гості насам перед дозвольте мені привітати вас та подякува ти за те, що в цей гарний день ви прийшли до цієї установи для того щоб поговорити про одне із пи тань, яке з точки зору як політичної та економіч ної є одним з найбільш цікавих і найбільш при вабливих для вчених. Я хотів би висловити щиру вдячність перш за все Дипломатичній академії та Інституту зовнішньої політики, а також Фонду іме ні Фрідріха Еберта за надану нам можливість ши рокого та ґрунтовного обговорення проблема тики яка є надзвичайно важливою в першу чер гу для забезпечення національної безпеки нашої держави. Більш того, тема нашого заходу знахо диться в контексті глобальних політичних змін і зростаючої уваги до проблематики ядерного роз зброєння та нерозповсюдження. Пані та панове, я хочу сказати, що ця тема є дуже близькою для нинішнього покоління дипло матів МЗС, тому, що саме 14 років назад у 1995 році, тоді незалежна Україна брала участь у кон ференції з продовження Договору про нерозпо всюдження ядерної зброї і Україна тоді знахо дилася в центрі уваги тому, що саме в той пері од Україна, як ви знаєте, відмовилась від ядерної зброї і звичайно, тим самим вона привернула до себе велику увагу, але в той же час я хочу сказати, що ця ейфорія 1995 року продемонструвала, що не всі були готові до того, що тоді відбулося. І як на мене, той крок України не був належним чином оцінений міжнародною спільнотою, навіть в тих цифрах які наводилися говориться, що від мова України від третього ядерного потенціалу в світі зекономила США та Росії 200 млрд. доларів на систему протиракетної оборони. Отже, навіть ці цифри говорять про те, що Україна не отримала і 1% від тієї шаленої економії, які ядерні держави на той час мали. І ось зараз після 15 років які мину ли коли було прийнято рішення стосовно ядерної зброї, необхідно сказати чи вірним було рішен ня керівництва України відмовитися від третього в світі за потужністю ядерного арсеналу. І під час цієї конференції ми маємо нагоду згадати процес ядерного роззброєння, через який пройшла Укра їна, участь у ньому найпотужніших ядерних кра їн світу і готовність поділитися досвідом, який був на цьому шляху. Історія свідчить що безпрецедентний крок України був схвально сприйнятий міжнародною спільнотою, але нажаль не отримав належної оцінки з боку цієї світової спільноти і не став при кладом для широкого наслідування серед інших країн, які володіють ядерною зброєю. Більш того, ми спостерігаємо протилежну тенденцію, напо легливе прагнення певних країн отримати ядер ну зброю. Індія та Пакистан у 1998 році провели ядерні випробування і наразі продовжують до кладати зусиль з метою отримання статусу ядер них держав. На сьогоднішній день ми є свідками того, що міжнародне співтовариство намагаєть ся приборкати ядерні амбіції Північної Кореї, а та кож змусити Іран стати на шлях відкритості і спів робітництва у використанні ядерної енергії. Ці по-

2 15 років без’ядерного статусу: досвід та гарантії безпеки для України дії не можуть не викликати відповідного резонан су у інших держав, які вбачають у ядерній зброї атрибут поваги до них з боку інших країн. І хоча Україна залишається вірною своєму без’ядерному курсу, все частіше висловлюються думки відносно помилки щодо рішення про від мову від ядерної зброї. І головна причина таких настроїв полягає у тому, що Україна не має чітких гарантій безпеки, які би доповнювалися механіз ми їх застосування. Очевидно, що Будапештський меморандум залишається на папері. Події мину лого року засвідчили, що розраховувати на ці га рантії які були надані у 1994 році не приходиться. Можна впевнено констатувати, що рівень безпе ки України отриманий за цими міжнародними до говорами є недостатнім, оскільки він не передба чає адекватної відповіді на імовірні загрози. Таким чином постає питання: якою має бути модель безпеки України та інших без’ядерних держав в умовах сучасного світу? Сподіваюсь що це питання стане предметом активної дискусії у ході конференції. Ви знаєте, що коли ти є свід ком того, що відбувається, коли ти є учасником того, що відбувається, завжди виникає питання чи те, що було зроблено в минулі роки, ці події відо мі всім, чи відомі ті факти що демонструють, що саме Україна в 1995 році була тією державою яка гарантувала продовження договору ДНЯЗ. Спо діваюсь, ті хто були безпосередніми учасника ми тих подій можуть згадати, як бігали делегації США, Великобританії та інших країн навколо Гри щенко К.І., який був представником на цій конфе ренції ДНЯЗ в Нью-Йорку, на протязі трьох днів вмовляли Україну, що би вона підтримала його безстрокове продовження. Іншими словами, в ру ках України була доля Договору про нерозповсю дження ядерної зброї(ДНЯЗ) і саме на цій конфе ренції ми прийняли таке рішення. Таким чином ми зсунули той масив держав, які після України теж вирішили приєднатися до консенсусу. І у такий спосіб питання було вирі шене. Після цього пройшло вже багато часу, але є таке питання« Що необхідно зробити для того, щоб Договір із суто теоретичного став практич ним?» Були зроблені різні ініціативи з боку окре мих країн. Окремою була так звана польська ініці атива, яка у 2003 році проголосила про необхід ність спільних дій для того, щоб перехоплювати будь яку можливу спробу доставки ядерних мате ріалів, що перевозяться по морю, і таким чином запобігти можливості розповсюдження ядерної зброї. Є інші пропозиції. США та Росії висувають ряд пропозицій щодо скорочення ядерних потен ціалів. Але все ж таки ми маємо дати відповідь на питання, які гарантії мають бути дані конкретним країнам не ядерним країнам з боку ядерних кра їн, не лише у не використанні ядерної зброї проти них, але й і в інших компонентах безпеки, а саме - не використання економічного та політичного, військового тиску, все те про що ми говорили і, я впевнений, що про це будемо говорити з усіма учасниками цієї конференції. А.М. Зленко- екс-міністр закордонних справ України. Шановні колеги, якщо ви думаєте, що для тих хто причетний до перших кроків добровільної від мови України від ядерної зброї це приємний час, то ви глибоко помиляєтеся. З самого початку на долю людей випала серйозна відповідальність, виклик, який треба було приймати і шукати шля хи щоб вийти із тієї ситуації, яка склалася на той час. Ми повертаємося сьогодні до ядерної про блематики. Я хотів би сказати, що проблемати ка пов’язана з роззброєнням відійшла в минуле тисячоліття в тінь, але сьогодні вона повертаєть ся і підставою для цієї проблематики є доля де яких договорів, зокрема ССНО-1, термін дії якого закінчується. Ми пам’ятаємо, що він був підписа ний у 1991 році. На порядку денному стоїть питан ня яким має бути світ і мені імпонує, як представ нику України, висловлена ініціатива президен та США Обами про те, що він хотів би бачити світ без’ядерним. Це є сигналом і частиною відповіді, яка нас сьогодні не перестає турбувати, а саме чи Україна правильно поступила, чи Україні ті за певнення, які давали з боку ядерних держав. Так, мені дуже імпонує ця ініціатива і хотілося б споді ватися, що в цьому питанні американська влада виявить послідовність як і інші країни. Проблема ядерної зброї це е занадто серйоз на проблема для України, серед стратегічних пи тань її зовнішньої політики, яке довелося вирішу вати в перші роки її незалежності. Чому? Від цього питання залежало все інше, а саме її національна безпека входження у світовий простір. Це був серйозний викик для України, і треба було вирішувати питання, які б довели, що Украї на прогнозована та передбачувана країна. Від ви рішення цього питання в глобальному масшта бі залежала ефективність міжнародного режиму нерозповсюдження ядерної зброї. Якщо говори ти про нашу країну, незалежна Україна стала до сить потужним власником ядерної зброї, оскіль ки ви добре пам’ятаєте, що на території України знаходився третій ядерний потенціал. Цей потен ціал нараховував 222 одиниці розгорнутих носіїв приблизно від 1594 до 1804 ядерних боєзарядів. Крім балістичних ракет СС 19 і СС 24 ще були бом бардувальники Ту- 160 і ТУ – 95, які несли на собі ракети з далеким радіусом дій. Тобто, це вели чезний ядерний потенціал та на додаток тактична ядерна зброя, яка була вивезена до Росії. Переговорний процес, який випав на долю ди-

Фонд ім. Фрідріха Еберта: Представництво в Україні 3 пломатії, був надзвичайно складним. Нам дове лося зіткнутися з досить потужними підступни ми переговірниками в особі представників РФ та США. Нам довелося багато часу витратити на те, що би вести ці переговори і не впасти обличчям. Переговори велися на самих високих рівнях від президентів до експертів. Вони почергово вели ся в Києві, Вашингтоні, Москві та інших великих країнах. На Україну справлявся величезний тиск. І цей тиск для молодої дипломатії та країни було не просто витримати, але ми витримали. Українська дипломатія консультувалася з провідними спеці алістами, які були на той час в Україні: це фахів ці з Дніпропетровська, Харкова, Києва. Ми з Бори сом Івановичем Тарасюком створювали комісію по роззброєнню і я мав честь очолювати делега цію Україну на різних політичних процесах. Нам було важко. Україна розділилася на прихильників збереження ядерної зброї і на тих, хто виступав проти. З 1990 року, коли Декларація про держав ний суверенітет визначила майбутнє країни, чіт ко і ясно визначила три неядерних принципи сво єї політики, з того часу розпочалася конкретна ро бота з ядерного роззброєння. На той час було напрацьовано багато базових документів. 5 грудня 1991 року було звернення до парламентів світу, в якому були підтвердже ні наміри країни стати без’ядерною державою. На цій основі з нами вели переговори наші парт нери, які натикались на супротив політичної елі ти, яка на той час формувалася у Верховній Раді. Тут не було ініціативи з боку українських дипло матів, всі рішення, які стосувалися ядерного роз зброєння приймалися Верховною Радою. Ми бра ли участь у різних засіданнях. Наші партнери з США так і не зрозуміли хто приймав рішення щодо ядерного роззброєння. Ми з Борисом Івановичем були запрошені у Білий дім і нам задавали питан ня як іде процес роззброєння. Ви можете зрозумі ти яке значення надавалося ядерному роззброєн ню України. Були застереження від 9 квітня 1992 року, які однозначно вказували на те, що Україна не іде на ядерне роззброєння. Депутатами були внесені певні поправки, що Україна має йти шля хом скорочення озброєнь, але має при цьому за лишити 36% носіїв і 42% боєзарядів. Це не сприй малося нашими партнерами. Україну представляли як економічно слабку країну. Ми демонстрували послідовність і Ліса бонський протокол визначив напрямки ядерно го роззброєння України. Ми приєдналися 16 лис топада 1993 року до ДНЯЗ. 18 травня стали учас никами Договору«Старт – 1», і таким чином ми підходили до того, щоб конкретно вести перего вори щодо наших міжнародних зобов’язань. Ми йшли до того, щоб у Москві відбулася трьохсто роння зустріч у січні 1994 року. Саме заява трьох власне поклала початок для конкретної роботи з роззброєння. Ці документи давали можливість нам працю вати. Інколи починаєш думати про те, що Україна десь у чомусь поступилась. Та рішення про ядер не роззброєння було правильне. Якщо ви прове дете паралелі між Україною та такими країнами як Іран, Пакистан та Північна Корея, ви побачите під яким тиском відбувається їх процес поступу до клубу ядерних держав. Коли Україна була слабка, коли потрібно було вкладати кошти в економіку, у нас нічого не було. Виникало питання про ретро спективу. На 1993 рік закінчувався термін гарантії безпеки на носії. Це викликало занепокоєння. Ми були послідовними і зробили все що можна. Прикро, коли досвідчені дипломати говорять, що Україна могла отримати більше; вона могла бути в НАТО, бути в ЄС та вирішити багато питань. Але це говорять дипломати високого рангу. Це було помилкове твердження. Ми закінчили процес ядерного роззброєння. 1 червня 1996 року ми вивезли останній боєзаряд за домовленостями, що ми будемо спостерігати за їх знищенням. Таким чином ми завершили цей процес. Залишилися питання про знищення пали ва, оскільки тут є домовленості з американською стороною. Наша методика розбігалася з амери канською. Американська методика побудована на спаленні ракетного палива, а ми маємо мето дику водяного розмиву. Це наша методика, на ній ми настоюємо. Повної відмови немає на фінансу вання експортерів. Перед нашими партнерами в процесі ядерного роззброєння ми ставили три питання: 1. Забезпечення національної безпеки. 2. Надання фінансової допомоги. 3. Надання допомоги у контексті охорони екології. Україна не буде забута у ініціативному плані. Сьогодні цей процес ядерного роззброєння про довжується. США та Росія розпочнуть перегово ри після візиту Обами до Росії, В Росії 880 носіїв у США 1225 носіїв. Це потужний потенціал. Ось така ситуація. В.П. Горбулін- директор Інституту проблем національної безпеки України. Рішення про ядерне роззброєння було правильне та необхідне. Після цього я дам аргументацію, яка бралась до відома у непрості часи для України. Перш за все, Анатолій Максимович називав ядер ний потенціал, який був у України. Він правильно говорить, що різні автори дають різні цифри. Я зу пинюсь на проблемах з 46 ракетами, які виробля лись у Дніпропетровську. Було дві проблеми. Пер-

4 15 років без’ядерного статусу: досвід та гарантії безпеки для України ша: це самі ракети. Виникає питання, якщо ми за лишили б за собою все це, то мали відстріляти ці ракети У якому напрямку ми стріляли б з цих ра кет? Окрім Камчатки куди раніше відстрілювали усі ракети, у нас не було інших полігонів. Ми від разу залишалися без такої можливості. Інша про блема, що ми робили б у питанні відносно до па лива. В Україні не було технологій по спаленню палива. Вони були тільки в Росії. Відносно переговорів з Росією, то вона займа ла таку ж позицію як і США. З точки зору техніч них гарантій, то в 1997 році закінчився термін для 5 ракет, у 1998 році для 14, у 1999 році для 17 ра кет. І ще один момент. Польотні завдання і борто ві комп’ютери ракет передбачали можливість на несення удару по США. Україна не могла думати про конфлікт з США. Це було смішно. Гірше було з ядерними зарядами. В певній кількості зарядів почала підніматися температу ра. Єдина організація, яка працювала з ядерни ми потенціалом була в Росії. Це 12-е управління Міністерства оборони СРСР. Цілий комплекс про блем був пов'язаний з технічною оцінкою мож ливостей проводження життя нашого ракетного стратегічного потенціалу. З іншого боку, був шалений тиск на Україну. Ми розуміли, що Україна потребувала розвитку у економічному плані. Рішення приймалося Вер ховною Радою України. Рішення про ядерне роз зброєння приймалося дуже важко. Мені як люди ні, яка до цього 32 роки займалася виробництвом ракет було важко перебороти себе і простояти 32 години перед комісією про роззброєння України. Україна стала учасником ССНО як правонаступни ця СРСР. Наша делегація працювала в Женеві як країна правонаступниця. Маємо таку думку, що чисельність ядерних заря дів США та Росії це 2,5 тис одиниць у холодному резерві. Думаю, те що Україна позбавилася ядер ного потенціалу дозволило зменшити ядерний поріг США і Росії. Це сильний крок. Україна стала членом нерозповсюдження ракетних технологій у 1997 році. У 1994 році самостійно запустила на Ка захстанському космодромі свій перший супутник. Гарантії МАГАТЕ дали можливість мати на своїй те риторії ядерні об’єкти. Ми отримали технічну і фі нансову допомогу від США. Забезпечений контр оль з боку Міністерства оборони України у розу комплектуванні боєзарядів на території Росії та використанню цих зарядів. Ми отримали компен сацію за збагачення урану від США та Росії. Голо вне- Україна увійшла у міжнародне співтовари ство як велика держава. Весь цей час мене мучить думка, наскільки ми змогли за той крок отримати здобутки як було за пропоновано. Були і деякі прорахунки. Зокре ма в Будапештському меморандумі у двох стат тях були посилання на Договір про нерозповсю дження ядерної зброї і 6-та стаття мала консульта тивний характер. Тут ми недопрацювали. Було не достатньо досвіду. Україна подає добрий приклад іншим країнам. У 1994 році увесь світ заборгував Україні за той крок, який вона зробила. Касетні та інформаційні війні, які ведуться проти України підтверджують, що нам потрібно шукати нові за соби забезпечення нашої національної безпеки. МОДЕЛІ БЕЗПЕКИ ДЛЯ УКРАЇНИ ТА БЕЗЯДЕР НИХ КРАЇН Дієвість гарантій без’ядерного статусу та їх випро бування часом, статусні гарантії безпеки, моде лі безпеки України в умовах багатополярності ХХІ століття, моделі безпеки для без’ядерних та на вколоядерних країн- всі ці питання стали предме том жвавого обговорення під час другої сесії кон ференції. З доповідями в цій сесії виступили В.С. Огризко, Б.І. Тарасюк, Г.М. Перепелиця, А.В. За горський. В.С. Огризко – перший заступник секретаря Ради національної безпеки і оборони Укра їни Тема, яка винесена на обговорення цієї конфе ренції є надзвичайно актуальною та хвилює не лише наукові а й практичні кола нашої держави. Я, чесно кажучи, в передчутті справжнього задо волення, тому що сьогодні будуть виступати А.М. Зленко, Б.І, Тарасюк, В.П. Горбулін, особистість яка впливала на безпекову за зовнішню політику впродовж 90-х років та першої декади цього сто ліття. Я радий, що у дискусії беруть участь провід ні науковці, політологи фахівці, тому можна очі кувати на потужний вибух, правда слава Богу не ядерний а інтелектуальний, тому мені надзвичай но приємно виступати. Виходячи з порядку денного однією із тем ста не тема про спосіб гарантування безпеки України. Я розумію учасників цієї конференції таким чи ном, що вони до певної міри провокативно поста вили це питання на порядок обговорення, тому що ця тема не є сьогодні надто дискутивною, оскільки ми вже маємо законодавчо визначений шлях нашої країни до НАТО. І вже багато зробле но в цьому плані практичними діями після рішень минулого року в Бухаресті та Брюсселі. Ми має мо конкретний інструмент досягнення цієї мети, тому я зрозумів що йтиметься про пошук аргумен тів яким чином нам треба найшвидше подолати цей шлях, бо інакше розмови про блоковість чи позаблоковість чи нейтральність набувають про вокативного характеру. Те що дискусію нам треба повернути в інший бік- для мене є очевидним. А

Фонд ім. Фрідріха Еберта: Представництво в Україні 5 саме яким чином, як забезпечити найшвидший шлях України до НАТО, яким чином зробити його найбільш ефективним і найбільш коротким. Чому ?- тому що відповідь на це питання зокрема міс титься відповідь на те як бути з гарантіями ядер них держав наданих Україні після того як у грудні 2009 року припинить дію договір про ССНО-1. Це не є теоретичною темою тому, що, на моє глибоке переконання, Будапештські гарантії залишаються для України паперовим тигром, яким можна на лякати маленьку дитину. Події серпня 2008 року засвідчили просту істи ну- проводити консультації, коли по твоїй терито рії їдуть іноземні танки, це далеко не гарантія без пеки. Тому в тій ситуації коли країна, на яку покла дено особливу відповідальність за підтримання миру та стабільності і безпеки дозволяє собі пору шувати принципи ООН та ОБСЄ, тоді питання про гарантії безпеки набувають особливого значення. Від так, за цих обставин говорити про позаблоко вий статус- це свідомо водити в оману власний народ. Зрозуміло які чинники впливають на цей процес, але про це не потрібно відверто говорити під час наших дискусій, в тому числі і сьогодніш ньої, а ще мені здається дуже переконливо дово дити, що вступ до НАТО є забезпеченням безпе ки та кожного українського громадянина та кож ної української сім’ї. Нам треба перевести дис кусію чи хороше НАТО чи погане в площину того, чи виграє від цього пересічний український гро мадянин, тоді ми дамо йому чітке розуміння того про, що ми говоримо. Запорука успіху, мені зда ється, в об єднанні зусиль всіх тих хто займаєть ся цією проблематикою і я від імені апарату РНБО хотів би запевнити вас в тому, що ми поставимо під найжорсткіший контроль виконання річної на ціональної програми, яка через кілька днів має бути остаточно затверджена та прийнята. В міру наших можливостей ми будемо так само допо магати науковим дослідницьким та громадським організаціям. Підсумовуючи скажу, що, на моє пе реконання, найбільш ефективним і дієвою систе мою безпеки для України є участь у НАТО і, якби активно не протидіяли цьому, Україна дійде до цієї організації. Тому хотів би побажати всім нам цікавих дискусій, гарних пропозицій які спрямо вані справді на пошук найефективнішого та най коротшого шляху до цього Північноатлантичного альянсу. Г.М.Перепелиця- директор Інституту зо внішньої політики Дипломатичної академії України при МЗС України, професор Київ ського національного університету імені Та раса Шевченка. Перш за все, я хотів би привітати всіх вас в цій залі і подякувати за те, що ви згодились прийняти участь у цій дискусії. Звісно, я дуже вдячний за ту високу оцінку та зусилля до яких вдається Інститут зовнішньої політики з боку Дипломатичної акаде мії та МЗС і РНБО. Дійсно, це питання для нас на сьогодні є досить важливим, оскільки пройшло вже 15 років, а це вже історичний досвід, який до зволяє нам зробити певні підсумки і замислитись над результатами того, що ми отримали в резуль таті цих 15- ти років. Безумовно, що це питання є важливим для України, але не тільки для України, оскільки на жаль, тут я згоден с Огризко В.С. та Горіном О.О. про те, що той крок, який був здійснений 15 ро ків тому, нажаль не знайшов належної оцінки у міжнародному співтоваристві. Більш того, не було зроблено належних висновків. І який ми тепер ма ємо результат? Ми маємо неефективний режим за нерозповсюдженням ядерної зброї. І сьогодні, очевидно, ми маємо говорити не тільки про Укра їну, як певний зразок прийняття таких рішень, а й про більш загальні глобальні проблеми. Яким чином все таки зробити цей режим нерозповсю дження більш дієвим, і на прикладі України, ми усвідомлюємо, що цей режим не буде ефектив ним доки, доти країни будуть відчувати дефіцит в національної безпеки, доки ці країни не включені в систему колективної безпеки. Тож очевидно, що будуть з’являтися нові ядерні держави, незважа ючи на санкції провідних держав та ООН. Дійсно, ми б хотіли сьогодні подискутувати разом з на шими гарантами, які нам давали гарантії ядерної безпеки. Ми б поспілкувалися досить інтенсивно з представництвами цих країн, які акредитовані в Україні в Києві, але жодне з них не виявило за цікавленості до цієї теми. Шкода що так вийшло, але я думаю, що наша дискусія буде плідною. Коли ми сьогодні говоримо про національну безпеку України, то маємо на увазі не тільки цей аспект а й міжнародну безпеку, тому, що досвід України показує: незважаючи на те, що вона за лишилась після здачі ядерної зброї без надійних та ефективних інструментів захисту своєї безпе ки, все таки її стан захищеності залежить від між народного середовища і міжнародної безпеки. І сьогодні цей стан нажаль змінюється у гірший бік, і Україна все більше і більше відчуває дефіцит цієї безпеки. Це загострює та ставить на порядок ден ний питання про нові інструменти захисту націо нальної безпеки. Це є поясненням як сказав Воло димир Станіславович, того, чого Україна так напо легливо стукає у двері НАТО. Оскільки, ми позбу лись такого гаранта як ядерна зброя, то маючи де фіцит безпеки ми прагнемо компенсувати відсут ність таких інструментів підключенням до систе ми колективної оборони в якій ми вбачаємо Пів нічноатлантичний альянс. Я не відкрию вам та ємниці, що за нашими задумами цю конферен-

6 15 років без’ядерного статусу: досвід та гарантії безпеки для України цію планувалась провести в Первомайську в му зеї Збройних Сил. Там залишилася пускова уста новка, командний пункт, все як це було до часів ядерного роззброєння України, але оскільки Пер вомайськ знаходиться досить далеко, потрібно було 18 годин на це, ми цього часу не знайшли і перенесли цю дискусію до Киева, але попри те ми маємо фільм і на завершення нашої дискусії ми покажемо цей документальний фільм. В свої доповіді я хотів би звернутися до двох питань: це статусні гарантії безпеки та без’ядерний, блоковий, позаблоковий статус а також індивідуальна оборона; і друге, які мож ливі варіанти моделей безпеки в умовах багато полярності у 21-му столітті. Якщо виходити із під ходів щодо забезпечення національної безпеки України, то найбільший дефіцит національна без пека потерпає з боку жорстких загроз. Існує при наймні три шляхи захисту від жорстких загроз. 1. Індивідуальна оборона. 2. Колективна оборона 3. Захист національної безпеки за допомогою ста тусних гарантій. Індивідуальна оборона це бажання кожної держави захищати свій суверенітет та державу за допомогою власних збройних сил. Ядерний ста тус є важливим компонентом національної без пеки. Поряд з наявністю ядерної зброї ми мали досить потужне угрупування звичайних збройних сил. Якщо дозволяла ситуація країні, то безумов но ми могли б здати цю ядерну зброю і забезпе чити оборону за допомогою звичайних збройних сил. Але так сталося що ми втратили цей потен ціал. Чому?- тому що с приєднанням сусідів до НАТО баланс сили втратив себе, оскільки відтепер ми маємо справу не с конкретним нашим сусідом, а з сукупним воєнним потенціалом НАТО. З іншого боку ми маємо Російську Федерацію. Ми могли би забезпечити нашу безпеку шля хом переходу до стратегії оборонного стриму вання. Ракетні війська, які мали тактичні ракети та авіація могли б забезпечити реалізацію такої стратегії. Але ми бачило для втілення цієї страте гії не було політичної волі і в результаті ми не ма ємо достатніх можливостей. Таким чином ми ді йшли висновку про відсутність оборонної достат ності країни. Питання підключення до колективною оборо ни в такому випадку видається єдино вірним. Ми маємо включатися до системи колективної обо рони. Логіка веде до НАТО, тому що ми не маємо достатніх сил для власної оборони. Ми маємо під ключатися до демократичних режимів які і уосо блює собою Північноатлантичний альянс. Наступне це статусні гарантії. Ми отримали такі гарантії без’ядерного статусу і яку ефективність від них ми бачимо. Цей без’ядерний статус має пасивні та активні гарантії.. Але всі вони є не ефек тивним. Після 1995 року немає надій, що у май бутньому цей статус може бути ефективним. Фак тично ніяких гарантій безпеки без’ядерний статус не дає. Нейтральний статус. За визначенням нейтраль ного статусу в матеріалах Гаагських конференцій країни, які визнають ваш нейтральний статус ма ють його поважати, і не більше. При чому ці гаран тії надаються тим країнам, які визнають ваш ней тральний статус. Коли країна хоче окупувати вашу країну вона не визнає вашого нейтрального ста тусу. Якщо говорити про позаблоковий статус, то він не загалі не дає ніяких гарантій. Більш того, ми себе обмежуємо отримати воєнну допомогу у випадку якщо проти України буде скоєна агре сія. Статусні гарантії мають своє значення в тому випадку, коли вони доповнюються колективною обороною за формулою: національна безпека= статусні гарантії+ колективна оборона. Якщо подивимось на Японію, то вона має до говір про колективну оборону з США. Якщо ми хо чемо забезпечити безпеку, то ми маємо створити певний режим, або країни мають бути включені в систему колективної оборони. Які ж моделі мож ливі для України у багатополярному світі. В цьо му світі саме жорсткі загрози стануть знову най більш актуальними, а тому воєнна безпека зно ву буде на першому плані. Це призведе до відро дження звичайних збройних сил, до створення альянсів, боротьби до сфери впливу. Територіаль на оборона набере класичних форм. Отже нас очі кую складний світ і якщо ми говоримо про модель оборони, то маємо зробити два висновки: необ хідність нарощування озброєнь для індивідуаль ної оборони і підключення до системи колектив ної оборони. Б.І.Тарасюк- голова комітету Верховної Ради України з європейської інтеграції Як учасник переговорів, я хочу сказати декілька слів відносно тих подій. Доводилося брати участь в унікальному засіданні у Москві 18 грудня 2008 року, де ми обмінювалися думками щодо ядер ного роззброєння України. Тема 15-ти річчя ядер ного роззброєння була у Варшаві де я приймав учать. Чи була для України альтернатива ядерно го роззброєння? Це питання не давало спокою та мучило всіх хто хотів кращого для України. Отже чи була альтернатива? Ні, не було. Для мене як учасника того процесу питання стояло так: або ядерна зброя, або незалежність. Після багатьох нарад, дійшов висновку, що ми не контролювали ядерну зброю. Всі важелі керів ництва ракетно-ядерним комплексом на терито рії України знаходилися у Москві. Ми не мали тех-

Фонд ім. Фрідріха Еберта: Представництво в Україні 7 нічних можливостей забезпечення ядерних боє зарядів. Як учасник дискусій пам’ятаю засідання Верховної Ради, де я виступав і інформував про всі«за» і«проти» ядерної зброї України і я до вів небезпечність утримування ядерної зброї для України. Україна в той час мала найгірші показни ки в економіці. Інфляція 10 тис. відсотків. Був тиск з боку Рос та ЄС. Не було жодного союзника. Всі вимагали ядерного роззброєння. Питання поляга ло у тому, щоб зменшити коло супротивників і за їх допомогою вирішити найактуальніше питання економічного розвитку. Це питання відносно аль тернативи. Ми чуємо твердження, що Україна має повернути ядерний статус. Та чим ти не володієш, ти не можеш повернути. Фактично це переділ сві тового устрою. З 1993 року розпочався трьохсторонній процес, який завершився Будапештським меморанду мом. Нам доводилося працювати у безперервно му режимі. Ми це робили спільно з Міністерством оборони. Меморандум готувався у ночі. Ситуації були драматичні США та Росія були готові кинути переговори. Було відчуття безвихіддя. Вранці Ме морандум був узгоджений. Тут були питання діє вості гарантії без’ядерного статусу. Він містить 6 пунктів. Росія не виконує 5 пунктів. Інші не вико нують 2 пункти. Конкретніше: 1-й пункт- учасники поважають суверенітет та кордони України. У 2003 році ми почули гасла що російська сторона може бомбардувати ост рів Тузла. Вже впродовж 8 років російська сто рона відмовляється від того, що у Керченській протоці кордону між Україною та Росією не має. Росія не вик пункт 1 2-й пункт- утримуватися від загрози силою. Поча ток цього року, коли Путін погрожував Україні застосування ядерної зброї, якщо на території України будуть бази НАТО. Президент Росії по рушував міжнародно-правові норми. 3-й пункт- сторони будуть утримуватися від еко номічного тиску. Два приклади: зима 2005 року і зима 2008 років, коли Росія всупереч Мемо рандуму вдалась до економічного шантажу, економічної та газової війни. 4–й пункт- сторони зобов’язались дотримуватись негайних дій з боку Ради Безпеки вразі якщо Україна стане актом агресії. Цей пункт ніхто не виконав. Погроза була, але на неї не звернули увагу. 5-й пункт- сторони зобов’язалися проводити консультації у випадку коли постає питання цих зобов’язань. Україна не скористалася цим пунктом. А.В.Загорський- провідний науковий спів робітник Центру досліджень проблем війни і миру Московського державного інституту міжнародних відносин Не існує абстрактних моделей безпеки. Той набір моделей, що є в програмі має конкретну історію. У мене на цей рахунок є три тези. Перша відштовхується від того, що Україна не перша держава, що відмовилося від ядерного статусу. Були держави, котрі далі просунулися ніж Україна в цьому напрямку. Прикладами можуть бути Югославія, Швеція й так далі. Мотиви,чому вони відмовлялися часто не йдучи ні на які гаран тії лежать зовсім в іншій площині. Тут немає пря мої залежності між індивідуальною й колектив ною обороною. Коли ми говоримо про держави, які мають промисловий потенціал для створення ядерної зброї, то вони прийнявши ввечері рішен ня про створення ядерної зброї завтра можуть одержати результат. Японія цього не робить. Це важливий фактор. Якщо подивимося на Німеччи ну, то вона теж мала необхідний потенціал. Є при клади Швейцарії, що використовувала свою ядер ну енергетику. Японія це країна, що промислово сильна й може виготовляти свою ядерну зброю не тільки із за контактів зі США. Як північнокорей ський фактор може на все це вплинути. У випадку якщо Корея створить свою ядерну зброю, то який потенціал має Японія для протидії цій загрозі. Немає ніякої заданої траєкторії в тім, що якщо я відмовився від ядерної зброї, то мені обов'язково необхідно вступати в якийсь там ядерний союз, або організовувати свою оборону. Це конкретне питання, відповідь іде від загроз державі. Другий важливий момент із приводу європей ської безпеки. Часто звучить теза про те, що якщо ми на колективному рівні підпишемо документ про заборону на застосування сили проти терито ріальної цілісності держав, то така гарантія може виявитися важливою для України, тому, що вона втратила інтерес до вступу в НАТО. Я бачу за цим інтереси для того, що б домовитися з Україною про зміну статусу за допомогою гарантій. Прав да не впевнений, що така логіка спрацює віднос но політики як такої. Але в цій ситуації в контексті дискусій, перед Україною стане питання про вибір між блоковим і позаблоковим статусом. І третє чим я хотів завершити. В 21- му століт ті в нас є інша можливість коли, не беручи участі у різних блоках, ми можемо виступати як союзни ки. Якщо ми будемо шукати можливості таких від носин, то могли б менше уваги приділяти тим пи танням, які є в наших дискусіях. Якщо Обама до мовитися з Медведєвим про обмін даних про ба лістичні ракети, то цей крок може тягти ланцюжок важливих подій. Приміром, співробітництво в об ласті боротьби з піратством. І таких спільних про блем буде усе більше.

8 15 років без’ядерного статусу: досвід та гарантії безпеки для України РЕЖИМ НЕРОЖЗПОВСЮДЖЕННЯ В УМО ВАХ БАГАТОПОЛЯРНОСТІ ГЛОБАЛІЗОВАНО ГО СВІТУ Сесія під цю назвою включала такі важливі питан ня міжнародної безпеки, як український приклад і проблеми режиму нерозповсюдження, ко н т р оль над ядерним експортом, участь в глобально му партнерстві з ядерної енергетики. З доповід ями в цій сесії виступили такі відомі експерти, як О.М. Ніконенко, О.П. Кошарна та інші експерти. О.М. Никоненко- директор департаменту контролю над озброєннями та військовотехнічного співробітництва МЗС України. Україна продовжує шукати донорів для виконан ня проектів в рамках глобального партнерства. Зокрема про посилення фізичного захисту дже рел. Зняття з експлуатації випромінюваних уста нов та запобіганню розповсюдження ядерних ма теріалів. 5 грудня 2009 року закінчується термін дії Договору ССНО-1. Від так, виникає неодноз начність відносно гарантій Україні з боку ядер них країн від 1994 року та зафіксованих у Мемо рандумі до приєднання до ДНЯЗ України. Питан ня стратегічної стабільності увійде у фазу право вої невизначеності. Хоча Меморандум не має ста тусу договору, він є політичним. Разом з тим, на сьогодні немає відповіді чи може Будапештський меморандум гарантувати безпеку України. В цьо му контексті безпека України пов’язана з виявлен ням заходів у випадку застосування ядерної зброї та сили по відношенню до України. Меморандум підтверджує ті гарантії, які є в резолюціях ООН від 1978 року, в 12 – й спеціальній сесії від 1982 року від 15 – й спеціальній сесії від 1988 року. Під Буда пештським меморандумом немає підписів таких держав як Франції та КНР. Франція зробила певні заяви, але в цих заявах немає інформації про кон сультації. Таким чином Україна немає конкретних гаран тій безпеки. Згідно договорів вони передбача ють консультації у разі виникнення загрози. Вио кремлюючи проблеми безпеки України одночас но вважаємо, що гарантії мають бути закріплені юридично, тому що їх відсутність продовжує за лишатися недоліком системи нерозповсюдження ядерного зброї. Україна висловилася на користь скликання міжнародної конференції з розгляду даного питання під егідою ООН.