Україна у міжнародних відносинах Цілі, інструменти, перспективи Україна – Росія: сценарії розвитку відносин до 2020 року

Компас 2020| Катерина ШинФкаорнудкі| мУ. кФрраіїднраіх аРЕобсеіяр : тсац: епнраердіїстраовзнвицтктвуовівдУнкорсаиїнні 1 ЗМІСТ Вступ........................................................................................................................................ 2 1. Зовнішня політика Росії..................................................................................................... 2 1.1. Нові амбіції у багатополярному світі............................................................................ 2 1.2. Старі претензії на особливі інтереси в СНД.................................................................3 2. Україна-- Росія: між внутрішньою та зовнішньою політикою......................................4 2.1. Ключові проблеми двосторонніх відносин..................................................................4 2.2. Нова зовнішня політика України: спроба переформатування відносин із РФ..........6 3. Сценарії: цінності вирішують усе......................................................................................7 3.1. Вперед у минуле: десуверенізація України..................................................................7 3.2. Сіамські близнюки: квазімодернізація без демократизації.......................................8 3.3. Партнерство задля європеїзації.................................................................................... 9 4. Росія – Україна – Захід: трикутник співпраці чи геополітичного змагання?...............10

2 Компас 2020| Катерина Шинкарук| Україна- Росія: сценарії розвитку відносин ВСТУП Сучасна Росія на міжнародній арені активно заявляє про свої амбіції, спрямовані на повноправне повернен ня до« вищої ліги» країн, що визначають міжнародний порядок денний. Зокрема, це знаходить відображення в ініціативах Москви щодо реформування європейської архітектури безпеки. При цьому закріплення за собою провідної ролі на пострадянському просторі можна віднести до« життєво важливих » інтересів Москви, нерозривно пов’ язаних з її позиціонуванням на міжнародній арені. Для України ці процеси мають особливе значення як з огляду на наявний у східноєвропейському регіоні ваку ум безпеки, так і в контексті необхідності побудови кон структивних відносин із РФ, які б не суперечили її страте гічному курсу на європейську інтеграцію. На основі аналізу ключових чинників, що визнача ють характер українсько- російських відносин, запропо новано три сценарії їх розвитку:« вперед у минуле …», « сіамські близнюки …» та« партнерство …». Усі три сценарії враховують прагнення Росії брати участь у формуванні глобального порядку денного та зберегти власне лідерство у регіоні СНД, однак прин ципове значення матиме зміст, який вона вкладатиме у власний статус великої європейської держави: • велика – тобто з неоімперськими амбіціями чи актив но залучена до міжнародних інститутів задля спільного вирішення глобальних проблем? • європейська – тобто з претензіями на особливий шлях розвитку як« третя гілка європейської цивілізації» чи безпосередній учасник загальноєвропейських процесів на засадах спільних цінностей ? Саме траєкторія подальшого розвитку Росії та відпо відний рівень співпраці чи суперництва із Заходом у схід ноєвропейському регіоні вирішальним чином вплива тимуть на характер її відносин з Україною. ЗОВНІШНЯ ПОЛІТИКА РОСІЇ 1.1. Нові амбіції у багатополярному світі Загальновизнаною особливістю сучасного світо вого порядку є системна перебудова архітектури гло бального управління. Сьогоднішній стан глобальної невизначеності є перехідним періодом від однопо лярного світу до нової конфігурації міжнародної сис теми, яка вочевидь ґрунтуватиметься на засадах ба гатополярності. Відповідні процеси спаду глобально го лідерства США та доволі низька ефективність роз ширеного ЄС як колективного актора на тлі наростан ня міжнародного впливу незахідних центрів сили( зо крема, країн БРІК – Бразилії, Росії, Індії, Китаю), обу мовлюють визнання країнами Заходу потреби в залу ченні ширшого кола партнерів задля узгоджених зу силь із глобального управління. З огляду на зазначені тенденції Росія активно заяв ляє про свої амбіції на міжнародній арені, спрямовані на повноправне повернення до« вищої ліги» країн, що визначають міжнародний порядок денний. Амбіції Мо скви спираються як на істотне економічне зростання в 2000-2008 рр., так і на посилення енергетичного важелю впливу на ЄС після його розширення у 2004 р. Зокрема, у червні 2006 р. Президент Росії проголосив нову доктри ну зовнішньої політики РФ 1 щодо приведення політично го впливу Росії у світі у відповідність з тим економічним потенціалом, який вона демонструє останніми роками. Дещо різкіше ця думка пролунала під час відомої Мюн хенської промови В. Путіна в лютому 2007 р. У цьому ж контексті слід розглядати і заяви російського керівництва щодо намірів Москви брати« активну участь не лише в ре алізації міжнародного порядку денного, а й у його форму ванні» 2 , про що також ідеться у новій Концепції зовніш ньої політики Російської Федерації від 12 липня 2008 р. Крім того, заяви Москви про необхідність налаго дження дійсно рівноправної взаємодії у« рівносторон ньому трикутнику» Росія- США- ЄС, що являють собою три гілки європейської цивілізації 3 , також наочно відо бражають її амбіції бути« рівною серед перших». Утім прагнення сучасної Росії компенсувати у відносинах із Заходом принизливе становище своєї держави у 1990х рр. не дозволяє Москві погодитись із такою співпра цею на правах молодшого партнера. При цьому Росії во чевидь наразі не вистачає міжнародної ваги, аби будува ти відносини з США та ЄС на власних умовах. Такий підхід визначив конфронтаційний характер зовнішньої політики РФ у 2003-2008 рр., яка мала на меті довести Заходу необ хідність рахуватися із собою при вирішенні питань як регі онального, так і глобального рівня. Також Росія інвестує чимало зусиль і коштів у підви щення свого престижу на міжнародній арені, підкрес люючи неприйнятність ототожнення глобалізації із« вес тернізацією» та актуальність глобальної конкуренції за ціннісні орієнтири та моделі розвитку, при цьому пози ціонуючи себе як одного із« виробників», а не« спожи вачів» таких конкуруючих цінностей і моделей. Зокрема, у червні 2007 р. був створений Фонд« Русский мир» 4 ( за зразком філій німецького Інституту імені Гете, Французь 1 А. Богатуров. Три поколения внешнеполитических доктрин России // Международные процессы, Том 5. № 1(13). Январь- апрель 2007. 2 МИД России. Обзор внешней политики Российской Федерации. 28 марта 2007. Москва. 3 Лавров С. В. Внешняя политика России и новое качество геополити ческой ситуации // Дипломатический ежегодник.- 2008./ Официальный сайт МИД РФ, 15.12.2008. 4 Фонд Русский мир. Цели и задачи./ http://www.russkiymir.ru/ru/ about/celi/.

Компас 2020| Катерина Шинкарук| Україна- Росія: сценарії розвитку відносин 3 ких культурних центрів тощо), метою якого проголошено популяризацію російської мови, сприяння поверненню на батьківщину росіян, котрі емігрували, підтримка ро сійськомовних ЗМІ за кордоном, експертне забезпечен ня гуманітарного виміру зовнішньої політики Росії тощо. Сюди ж слід віднести прагнення Росії стати міжнарод ним фінансовим центром, проведення щорічного Між народного економічного форуму у Санкт - Петербурзі, підвищена увага до показового проведення Зимової олімпіади в Сочі у 2014 р. тощо 5 . Водночас необхідність у глобальних зусиллях із подо лання світової економічної кризи, яка вразила світ у 2008 р., та перегляд зовнішньополітичних пріоритетів США із приходом до влади у 2009 р. адміністрації Б. Обами дещо пом’ якшили російсько- американські відносини, що набули конфронтаційного характеру після російсько грузинської війни у серпні 2008 р. Перенесення осно вних акцентів у відносинах між Вашингтоном і Москвою з протистояння на співпрацю на тлі негативного впли ву економічної кризи обумовили деяке коригування зо внішньополітичного курсу РФ стосовно Заходу. Можливе зближення між США, ЄС і Росією з низ ки ключових питань євроатлантичної співпраці містить у собі потенціал для істотних міжнародних трансфор мацій у контексті формування багатополярного світоу строю. Запропоноване новою адміністрацією« переза вантаження» американо- російських відносин шляхом активізації співпраці свідчить про прагнення конструк тивного діалогу з Росією задля вирішення глобальних за вдань політики США насамперед у сфері безпеки. Крім того, залишається актуальною проблема ре формування європейської архітектури безпеки. Росія на полегливо виступає з пропозицією щодо створення єди ного євроатлантичного безпекового простору« від Ван кувера до Владивостока» на засадах багатополярності шляхом укладення юридично зобов’ язувального Дого вору про європейську безпеку( ДЕБ). Відповідно до за пропонованого змісту ДЕБ Росія претендує на формуван ня своєрідного Гельсінкі-2, який має знизити роль НАТО, посилити вагу ОБСЄ та ООН, а також підвищити її влас ний статус у новій європейській архітектурі безпеки як за рахунок постійного членства у Раді Безпеки ООН, так і за рахунок володіння правом вето відповідно до концепції неподільності безпеки:« жодна міжнародна організація та держава( включаючи Росію) не мають ексклюзивних прав на підтримку миру та стабільності в Європі» 6 . 5 Шинкарук К. Зовнішня політика Росії після кавказької кризи // Zeszyty Naukowe Doktorantów. – Nr. 2(3). – Uniwersytet Miko ł aja Kopernika w Torunju, 2008. – S. 55-64. 6 Официальный сайт Президента России. Выступление на Конференции по мировой политике. Франция, Эвиан, 08.10.2008./ http://www.kremlin.ru/appears/2008/10/08/1619_type63374type6337 7type82634_207422.shtml. Однак наразі в країнах ЄС і США панує скептичне ставлення до російського проекту ДЕБ. Визнаючи по требу в реформуванні чинних безпекових інститутів, За хід не бачить потреби у формуванні нових. Паралель но з цим НАТО працює над підготовкою нової стратегіч ної концепції, що за попередніми оцінками має розши рити співпацю з РФ, включаючи, зокрема, такі напрями, як відновлення ДЗЗСЄ, залучення Росії до європейської ПРО тощо. Ці процеси мають особливе значення для України з огляду на наявний у східноєвропейському регіоні ваку ум безпеки. При цьому варто підкреслити, що підтрим ка провідної ролі Росії на пострадянському просторі, ціл ком закономірно, розглядається як ключовий елемент пакета пропозицій з боку Москви, на основі якого її від носини із Заходом могли б перейти у нову якість. 1.2. Старі претензії на особливі інтереси в СНД Пострадянський простір традиційно розглядаєть ся Москвою як платформа для підвищення свого між народного впливу. Прагнення Росії зберегти власне до мінування в регіоні СНД залишається незмінною скла довою її зовнішньої політики, починаючи з середини 1990- х рр., коли розрахунок російських лібералів на чолі з А. Козирєвим на швидке приєднання Росії як держави нації до родини західних демократій не дав очікуваних результатів і зазнав жорсткої критики всередині країни. Вже у 1995 р. був ухвалений« Стратегічний курс РФ із державами- учасницями СНД» 7 – один із перших доку ментів, в якому йшлося про відновлення впливу Росії на пострадянському просторі 8 . Пізніше цей підхід знайшов відображення у низці концепцій зовнішньої політики РФ та інших документах доктринального характеру. Відповідним чином різний рівень інтенсивності реін теграційних зусиль Москви у різні періоди мав виключ но ситуативний характер, обумовлений її внутрішньопо літичною слабкістю у 1990- х рр. або ж тимчасовим збли женням із Заходом у 2001-2003 рр.( період між теракта ми 11 вересня і початком іракської кампанії). Саме тому зниження глобального впливу США та стратегічне посла блення ЄС на тлі посилення самої Росії підштовхнули Мо скву до більш активних дій щодо реорганізації постра 7 Затверджений Указом Президента Російської Федерації від 14.09.1995 р. № 940 // Министерство иностранных дел РФ/ http://www. mid.ru/ns-osndoc.nsf/osndd. 8 Зокрема, у документі зазначалось, що« на території СНД зосеред жені наші головні життєві інтереси в галузі економіки, оборони, безпе ки, захисту прав росіян, забезпечення котрих складає основу національ ної безпеки країни», а також проголошувались завдання« укріплення Росії як провідної сили формування нової системи міждержавних, полі тичних та економічних відносин на території постсоюзного простору; нарощування інтеграційних процесів в СНД».

4 Компас 2020| Катерина Шинкарук| Україна- Росія: сценарії розвитку відносин дянського простору та відновлення свого домінування у цьому регіоні. Найбільш показово такий підхід проя вився в активному недопущенні розширення НАТО на Схід, щорічних газових війнах з Україною у 2006-2009 рр. і російсько- грузинській п’ ятиденній війні у серпні 2008 р. Війна на Південному Кавказі, безперечно, мала най більш потужний демонстраційний ефект, виявивши не лише вакуум регіональної безпеки, а й ситуативну не спроможність Заходу дати відсіч Росії у її геополітичних претензіях на пострадянському просторі. Проте слід підкреслити, що слабкість реакції Заходу на російсько грузинський конфлікт була обумовлена не стільки сис темними, скільки ситуативними чинниками, адже під загрозу не були поставлені життєві інтереси ані США, ані ЄС. Отже, перемога Росії на Південному Кавказі скорі ше вказує на неготовність Заходу йти на значні політич ні та економічні втрати задля відстоювання своїх інтер есів у цьому регіоні( аніж його військово- політичну не спроможність), попри всю гостроту подальшої риторики на адресу Росії. Російсько- грузинська війна не лише на невизначе ний час віддалила перспективи євроатлантичної інтегра ції України та Грузії, а й поставила країни СНД, особли во прозахідної орієнтації, перед стратегічними виклика ми зовнішньо- і внутрішньополітичного характеру. Поси лення проактивної політики Москви у пострадянському регіоні було доволі прямолінійно відображено у резо нансній заяві Д. Медведєва про 5 принципів зовнішньої політики 9 , де країни СНД проголошувались« зоною при вілейованих інтересів» Росії. Таким чином, закріплення за собою провідної ролі на пострадянському просторі можна віднести до« життєво важливих» інтересів Москви, нерозривно пов’ язаних з її позиціонуванням на міжнародній арені, але різна роз становка сил між Росією та Заходом на окремих етапах їхніх відносин обумовлювала відмінності у формі реалі зації цієї мети з боку Кремля. На сьогодні Росія висловлює інтерес до формування позитивного міжнародного посткризового порядку ден ного з метою залучення зовнішніх джерел модернізації. Москва навіть заявляє про амбітні наміри щодо створен ня« модернізаційних альянсів» з окремими країнами ЄС та укладення з Євросоюзом угоди« Партнерство заради модернізації» 10 . Однак відмова від конфронтації із Захо дом вимагає від РФ перегляду негативного ставлення до неминучої конкуренції за вплив у пострадянському ре 9 Официальный сайт Президента России. Интервью телеканалу « Евроньюс». Сочи, 02.09.2008.(http://www.kremlin.ru/appears/2008/09 /02/2217_type63379_206085.shtml). 10 Программа эффективного использования на системной основе внешнеполитических факторов в целях долгосрочного развития Российской Федерации // Русский Newsweek.- 11.05.2010./ http://www. runewsweek.ru/country/34184/. гіоні у термінах геополітичного змагання та розбудови партнерства у сферах спільних інтересів. Зокрема, у від носинах з ЄС це проявлятиметься у взаємному доповне нні регіональних інтеграційних процесів і розвитку трис торонніх проектів співпраці РФ – СНД – ЄС. Утім, оскільки увага як США, так і ЄС залишається прикутою до боротьби з економічною кризою і внутріш ньополітичних процесів у цілому, ані у Вашингтона, ані у Брюсселя немає остаточно сформованого стратегічно го бачення відносин із сучасною Росією та власної ролі у регіоні СНД. Про це свідчить незавершеність процесів « перезавантаження» відносин між Росією та США, а та кож невизначена стратегічна мета нової базової угоди Росії із ЄС, переговори щодо якої наразі тривають. При цьому Кремль не готовий поступатись амбіція ми щодо власного лідерства на просторі СНД. Усвідом люючи, що параметри нової міжнародної архітектури остаточно визначаться тільки після завершення світо вої фінансово- економічної кризи, Росія розраховує на « урівнення» стартових позицій ключових гравців на ета пі посткризового розвитку. На тлі формування поліцен тричної системи міжнародних відносин Москва ставить наголос на регіоналізації глобальної політики. Відповідно першочергової ролі набувають проце си конкуренції між Росією та Заходом за вплив у постра дянському регіоні. Москва має намір консолідувати цей простір, активно використовуючи механізми спільного подолання наслідків глобальної кризи, при цьому про тидіючи зусиллям позарегіональних центрів сили посла бити її вплив у СНД. На особливу увагу заслуговує той факт, що навіть зближення Росії із Заходом на засадах загальноєвропей ських норм, стандартів і цінностей( не виключаючи при цьому можливості її приєднання до НАТО) розглядаєть ся російськими експертами як підгрунтя для збережен ня впливу РФ на пострадянському просторі, як« цивілі заційний центр» та приклад для наслідування, а також як потужний конкурент інших провідних країн 11 . УКРАЇНА РОСІЯ: МІЖ ВНУТРІШНЬОЮ ТА ЗОВНІШНЬОЮ ПОЛІТИКОЮ 2.1. Ключові проблеми двосторонніх відносин Цілком очевидним є особливий вплив Росії на про цеси державотворення та зовнішню політику всіх по страдянських країн, що дає змогу характеризувати його як визначальний для їх становлення. При цьому, беру чи до уваги культурно- історичні особливості українсько російських відносин, можна стверджувати, що Росія віді грає унікальну роль у процесах становлення незалежної 11 Россия XXI века: образ желаемого завтра. – М.: Экон- Информ, 2010. – С. 46.

Компас 2020| Катерина Шинкарук| Україна- Росія: сценарії розвитку відносин 5 України. Зокрема,« розлучення» з РФ має основополож не значення як для міжнародної суб’ єктності, так і для зовнішньополітичного позиціонування України. У цьому контексті слід виділити ті аспекти становлен ня міжнародної суб’ єктності України, що залишаються постійними чинниками двосторонніх відносин із Росією, а саме: • проросійські культурні та політичні орієнтації частини населення України, що створюють для Росії додаткові можливості політичного впливу на Україну; • непрозорі політико- економічні зв’ язки між бізнес елітами України та Росії, що також обумовлені впливом пострадянської політичної культури; • гостро негативне ставлення Росії до гуманітарної полі тики України, спрямованої на культурну та історіографіч ну суверенізацію держави; • вплив Росії на проблему кримського сепаратизму; • проблема делімітації та демаркації російсько українських кордонів; • проблема нормалізації двосторонніх відносин в енер гетичній галузі та зниження енергозалежності України від російського газу як важеля політичного впливу з боку Росії; • проблема статусу Чорноморського Флоту РФ на тери торії України. Наведений перелік проблемних питань двосторон ніх відносин не є вичерпним, проте наочно демонструє тісний взаємозв’ язок між питаннями внутрішньої та зо внішньої політики, що пов’ язані з впливом Росії на про цеси державотворення та націєтворення в Україні. Вод ночас Росія здійснює не менш значний вплив на проце си формування зовнішньополітичного курсу України, зо крема, її відносини з ЄС, НАТО , а також демократичних перетворень як процесу засвоєння європейських норм і стандартів. Крім того, на соціокультурному рівні Росії було важ че прийняти незалежність України, ніж будь- якої іншої пострадянської країни. Звичайно, не можна ігнорувати той факт, що Україна була другою за економічним роз витком та кількістю населення радянською республікою, але найбільшою травмою для росіян було їхнє переко нання щодо етнічної, культурної та історичної близькос ті українців, які багатьма сприймались не інакше, як час тина російського народу. Як підкреслює американський дослідник П. Даньєрі, політика Росії стосовно України не ставить на передній план економічні чи безпекові інтер еси, російсько- українські відносини значно відрізняють ся від відносин між будь- якими двома державами 12 . Це твердження досить добре ілюструє відомий вираз Б. 12 D’Anieri P.J. Constructivist Theory and Ukrainian Foreign Policy // Ukrainian Foreign and Security Policy: Theoretical and Comparative Perspectives/ ed. by Moroney J.D.P., Kuzio T., Molchanov M. –2002.– London: Praeger. – P. 45. Єльцина:« Вирвати з серця, що українці – свої, неможли во. Така вже у нас доля – спільна доля» 13 . Це також обумовлює сприйняття Росією зв’ язків з Україною як набагато глибших, ніж ті, що існували між ними за радянських часів, тому навіть визнання на по чатку 1990- х рр. демократично налаштованою політич ною елітою Росії необхідності розбудови держави- нації, не позбавили ілюзій щодо тимчасовості незалежнос ті України. Як підкреслює американська дослідниця В. Тольц, в українсько- російських відносинах було зна чно складніше розрізнити національний та імперський чинники, ніж у відносинах Росії із будь- якою іншою на цією, що входила до складу Російської імперії та СРСР 14 . Саме цей аспект якнайкраще пояснює особливий харак тер українсько- російських відносин як відносин, спря мованих на формування нової пострадянської/ постім перської ідентичності обох держав, що визначаються ба гатьма дослідниками як ігри з нульовою сумою. На окрему увагу заслуговує також правовий аспект двосторонніх відносин, які замінювались напівформаль ними домовленостями і непрозорими схемами співпра ці, особливо на етапах« дружби» між лідерами двох кра їн. Обумовлений специфікою пострадянської політичної культури, цей аспект також негативно вплинув на слаб кий розвиток і низьку ефективність міждержавних меха нізмів двосторонньої співпраці. Суперечливі питання ви рішувались« у ручному режимі» на рівні президентів, а успіх переговорів значною мірою залежав від так званої « хімії» їхніх міжособистісних відносин. Однак ключовим аспектом неформальності українсько- російських взає мин на високому рівні все ж таки залишалось культурно політичне несприйняття України як самостійного міжна родного актора. Саме неможливість співпраці з Росією на правах партнерства обумовила зміну позицій серед значної час тини проросійськи налаштованих представників політи ки та бізнесу України у бік дистанціювання від Росії та по шуку партнерів на Заході. Таким чином, до 2010 р. під тримка певної дистанції у відносинах з Росією, яка б га рантувала Україні збереження її політичного суверені тету, була точкою перетину всіх ключових питань її вну трішньо- і зовнішньополітичного порядку денного, обу мовлюючи пошук комплексних відповідей на ці питання на європейському векторі співпраці. При цьому події в Україні 2004 р. остаточно визначи ли конкурентний характер відносин між РФ і ЄС щодо України, де ЄС робив акцент на європеїзації, прогнозова 13 Мошес А. Славянский треугольник: Украина и Белоруссия в россий ской внешней политике 90- х годов. // Pro et Contra.– 2001. – Том 6, № 1-2. – C. 107. 14 Tolz V. Russia: Inventing the Nation.- London: Arnold/Hodder Headline Group, 2001.- P. 231.

6 Компас 2020| Катерина Шинкарук| Україна- Росія: сценарії розвитку відносин ності, стабільності України, тоді як РФ цікавили не стільки внутрішньополітичні процеси, скільки лояльність Укра їни, а також дискредитація прикладу демократизації шляхом зміни режиму на просторі СНД. Відповідно, по силюючи тиск на Україну після 2004 р., Росія виступила ініціатором ціннісного протиставлення РФ – ЄС. Однак зовнішня політика України у 2005-2010 рр. продемон струвала помилковість підміни ціннісної європеїзації по літичним дистанціюванням від Москви, яке не лише не забезпечило Києву пропорційного зближення з Брюссе лем, а навпаки, на тлі загострення внутрішньополітичної кризи в країні стало додатковим чинником наростання « втоми від України» в ЄС і США. 2.2. Нова зовнішня політика України: спроба переформатування відносин із РФ Після приходу до влади В. Януковича у 2010 р. зо внішня політика України, як і очікувалось, зазнала змін, що викликали досить полярні оцінки: від схвалення« мо дернізації» зовнішньополітичного курсу та його приве дення у відповідність з новими міжнародними реалія ми до гострої критики« проросійського розвороту» та запровадження одновекторної політики, яка загрожує Україні повним підпорядкуванням російським інтере сам. Утім обидва ці твердження виглядають передчас ними, враховуючи, що, хоча і були зроблені доволі су перечливі кроки, однак вони стосуються не стільки са мого зовнішньополітичного курсу, скільки ціннісних за сад і методів його реалізації. Водночас не можна вести мову і про політику одновекторності, оскільки спостері гаються інституційна інерція та спадковість у проведенні євроінтеграційної політики України. Зокрема, у новому Законі« Про засади внутрішньої і зовнішньої політики» підтверджується мета України щодо набуття членства в Європейському Союзі, яка та кож відображена на рівні засад внутрішньої політики, де містяться посилання на європейські досвід, підходи, стандарти, відповідність вимогам європейських інститу цій , інтеграцію в європейський та світовий освітній і нау ковий простір 15 тощо. Тоді як відносини з іншими дер жавами, зокрема з Росією, визначаються прагненням співпраці,« уникаючи залежності від окремих держав, груп держав чи міжнародних структур» 16 . Проте найбільшого резонансу отримало положен ня Закону щодо позаблоковості України, яке передба чає внесення змін до Закону України« Про основи наці ональної безпеки України» від 2003 р. щодо вилучення з нього положень про наміри України набути членства в НАТО. Водночас зміст, який вкладається у досить розми те поняття« позаблоковість», а саме:« неучасть Украї ни у військово- політичних союзах, пріоритетність учас ті у вдосконаленні та розвитку європейської системи колективної безпеки, продовження конструктивного партнерства з НАТО та іншими військово- політичними блоками з усіх питань, що становлять взаємний інтер ес» 17 , дає підстави для висновків. По- перше, наведе не положення виключає можливість членства Укра їни в Організації договору про колективну безпеку ( ОДКБ), побоювання щодо якого вже висловлювались на шпальтах українських ЗМІ. По- друге, таке розумін ня позаблоковості, принаймні юридично, жодним чи ном не гальмує подальшу співпрацю з Альянсом, в якій, зі слів міністра закордонних справ К. Грищенка, акцент переноситься з результату на процес. Таким чином, ухвалення цього Закону було про диктоване головним чином політичною необхідністю на законодавчому рівні закріпити позаблоковий ста тус України з метою формування конструктивної ат мосфери для україно- російського діалогу. Попри всю неоднозначність запровадження позаблокового ста тусу, слід визнати, що сам по собі він не закриває пе ред Україною можливостей поглиблення співпраці з НАТО, ефективність якої насамперед залежить від по літичної волі обох сторін. Як стверджує К. Грищенко, Україна прагне поєдна ти нормалізацію відносин із Москвою з євроінтеграцій ним курсом та засвоєнням європейських цінностей 18 . Така формула здається безпрограшною, особливо вра ховуючи, що конфронтація з Росією жодним чином не наближує Україну до ЄС, а лише посилює напругу у від носинах України як з Москвою, так і з Брюсселем. Тим не менше, концептуальна бездоганність такого підхо ду натикається на суворі реалії двадцятирічного досві ду відносин із Росією, який свідчить про несумісність із європейськими нормами та стандартами наявних у російсько- українських відносинах корумпованих схем співпраці на основі вузьких корпоративних інтересів по літичної еліти обох країн або непрозорих домовленос тей при вирішенні ключових питань двостороннього по рядку денного. З одного боку, Україна демонструє усвідомлення но вих міжнародних викликів, що об’ єктивно вимагають налагодження конструктивного діалогу з Москвою, а з іншого – Харківські угоди(« флот в обмін на газ») засвід чили її нездатність до якісного оновлення такого діало гу та повернення до сумнозвісної практики непрозорих 15 Закон України« Про засади внутрішньої і зовнішньої політики» від 1 липня 2010 року № 2411-VI, ст. ст. 3-10. 16 Там само, ст. 11, ч.1. 17 Там само, ст. 11, ч.2 п.7. 18 К. Грищенко. Поза межами шахівниці: прагматичний порядок денний української зовнішньої політики // Дзеркало тижня.- № 27 (807),17 липня- 6 серпня 2010 р. /http://www.dt.ua/1000/1600/70086/

Компас 2020| Катерина Шинкарук| Україна- Росія: сценарії розвитку відносин 7 і стрімких домовленостей із Москвою, відсутність фахо вого та публічного обговорення яких ставить під сумнів їх легітимність. Попри очевидну суперечливість Харківських угод, за непокоєння викликає навіть не стільки сам факт продо вження терміну перебування ЧФ РФ на території Украї ни, вірогідність завершення якого у 2017 р. виглядала дедалі більш сумнівною, а умови такого кроку: непрозо рість отриманих економічних переваг, а також непропо рційність термінів – продовження оренди на 25-30 років у порівнянні з 10 роками знижки ціни на газ. Як слушно зазначає експерт Центру європейських політичних дослі джень М. Емерсон, навіть за умови прийняття політич ного рішення щодо продовження терміну перебуван ня ЧФ РФ на території України економічна домовленість мала стосуватись підвищення орендної плати за таке пе ребування. Відповідні кошти мали б надходити до бю джету України та слугувати ресурсом для підвищення енергоефективності чи соціальних виплат при збере женні ринкової ціни на газ, що вже на сьогодні демон струє стійку тенденцію до зниження 19 . Не можна стверджувати, що наслідки Харківських угод блокують розвиток співпраці України з ЄС чи навіть із НАТО, однак ціннісні засади нового зовнішньополітич ного курсу дійсно викликають сумніви щодо можливості ефективного поєднання таких підходів із« відданістю єв ропейським цінностям». Так само викликають занепоко єння й пропозиції Росії щодо об’ єднання активів Нафто газу та Газпрому, у разі реалізації яких Україна втратить контроль над газотранспортною системою разом із під земними газосховищами. Такий розвиток подій не лише надасть РФ потужні енергетичний, економічний і полі тичний важелі впливу на Україну, а й значною мірою об межить її можливості для розвитку співпраці з ЄС. Заявлена прагматизація нової зовнішньої політики, під якою вочевидь розуміється позбавлення ідеологіч них упереджень при побудові взаємовигідних відно син насамперед із Росією, США та ЄС на основі« страте гічного балансування» 20 , аж ніяк не повинна зводитись до« ціннісного балансування», яке дискредитує Украї ну в очах західних партнерів і посилює її асиметричну за лежність від Росії. Таким чином, на сьогодні до переваг нової зовніш ньої політики України слід віднести прагнення адекват но реагувати на зміну міжнародних реалій, що зумов люють необхідність нормалізації відносин із Москвою. Що стосується політики безпеки, то статус позаблоко вості унеможливлює вступ України як до НАТО, так і до ОДКБ. Наразі важко визначити, чи носить цей крок стра тегічний або переважно тактичний характер, однак за кріплення позаблоковості на законодавчому рівні не ви ключає можливості її перегляду, якщо цьому сприяти муть зовнішньо- та внутрішньополітичні обставини. Ни нішній стан відносин України з ЄС, хоча й залишає зна чний простір для критичних зауважень, проте не дозво ляє вести мову про їх стагнацію. Проте, попри позицію України щодо незмінності її прагнень набути членства в ЄС, виникають сумніви в наявності в українського керів ництва політичної волі й надалі здійснювати курс на цін нісну європеїзацію, а не обмежитися прагматичною еко номічною співпрацею. Тим не менше, суттєві недоліки зовнішньополітичних кроків нової влади стосуються насамперед відсутності якісного оновлення ціннісних засад і методів реалізації політики зближення з Росією. З прагматичної точки зору Україні дійсно необхідно йти на деякі поступки для на лагодження відносин із РФ, ураховуючи зосередженість США та ЄС на внутрішньополітичних питаннях, однак ці поступки мають призводити до відчутних переваг для держави, а не лише короткотермінових вигод для окре мих груп. Саме від готовності України до внутрішніх ре форм і перегляду чинних підходів« ціннісного балансу вання» залежить її здатність бути включеною до проек тів співпраці або отримати переваги від конкуренції між РФ і ЄС у пострадянському регіоні. СЦЕНАРІЇ: ЦІННОСТІ ВИРІШУЮТЬ УСЕ Протягом наступного десятиріччя глобальний і регіо нальний порядок денний Росії вочевидь визначатиметь ся її прагненням до утвердження статусу великої євро пейської держави, але ключове значення матиме зміст, який вона в це вкладатиме: велика – тобто з неоімпер ськими амбіціями чи активно залучена до міжнародних інститутів задля спільного вирішення глобальних про блем; європейська – тобто з претензіями на особливий шлях розвитку як« третя гілка європейської цивілізації» чи безпосередній учасник загальноєвропейських проце сів на засадах спільних цінностей. Саме обрана під впли вом внутрішніх і зовнішніх чинників траєкторія подаль шого розвитку Росії та відповідний рівень співпраці чи суперництва із Заходом вирішальним чином впливати муть на характер українсько- російських відносин. 3.1. Вперед у минуле: десуверенізація України 19 Michael Emerson. President Yanukovich’s Dubious Deal. – С EPS.- 5 May 2010./ http://www.ceps.eu. 20 К. Грищенко. Поза межами шахівниці: прагматичний порядок денний української зовнішньої політики // Дзеркало тижня.- № 27 (807),17 липня- 6 серпня 2010 /http://www.dt.ua/1000/1600/70086/. У відносинах України з Росією відбувається перехід за ті« червоні лінії», які мали б гарантувати збережен ня автономності зовнішньополітичного курсу України та вільного вибору моделі внутрішньополітичного розви тку. В обох країнах посилюються авторитарні тенденції.

8 Компас 2020| Катерина Шинкарук| Україна- Росія: сценарії розвитку відносин В Україні значно знижується рівень забезпечення полі тичних прав і свобод громадян, свободи слова, запрова джуються законодавчі обмеження щодо фінансування та розвитку інститутів громадянського суспільства. Політичне керівництво України знімає з порядку денного мету набуття членства в ЄС. У відповідь на це ЄС переглядає засади політичної та економічної співпра ці з Україною . Відносини з Києвом мають для Брюсселя низьку пріоритетність у порівнянні із його відносинами з Москвою, остаточно закріплюється підхід« спочатку Ро сія»(Russia first). На ідеологічному рівні як стратегія розвитку держа ви розглядається зміцнення ролі України, за підтримки РФ, на просторі СНД, а також у Чорноморському регіоні. Однак де- факто ця стратегія зводиться до посилення ро сійської присутності в Криму на політичному, економіч ному та соціокультурному рівнях. Значний рівень залеж ності від Росії не дозволяє Україні розраховувати ані на перегляд умов та термінів базування ЧФ РФ на своїй те риторії, ані на завершення делімітації і демаркації кор донів із Росією по суходолу та в азово- керченській аква торії. При цьому Україна активізує свою участь в інтегра ційних проектах за участю Росії, істотним чином розши ривши співпрацю з ОДКБ і змінивши статус спостерігача на повноправне членство в ЄврАзЕС. Енергозалежність України від РФ досягає критично го рівня: створено спільне підприємство за участі Газпро му та Нафтогазу, внеском до якого стала газотранспорт на система України та її підземні газосховища. В Україні не відбувається ані запровадження енергозберігаючих технологій, ані розвиток альтернативних джерел енер гозабезпечення. При цьому дедалі більше знижуються обсяги транзиту газу до ЄС через українську ГТС як уна слідок зниження обсягів закупівлі російського газу з боку ЄС, так і в результаті запуску« Північного» та« Південно го» потоків. У Росії домінують неоімперські тенденції, підтриму ється вороже ставлення до Заходу та ревізіоністський зо внішньополітичний курс із баченням СНД як зони свого виключного впливу. Модернізаційні зусилля зійшли на нівець, економічна залежність від Заходу пом’ якшується розвитком співпраці насамперед з Китаєм та Індією, а також іншими країнами, зацікавленими у становленні багатополярної системи міжнародних відносин. Консервація суперечностей між Росією та Заходом у питаннях європейської архітектури безпеки не дозволяє сформувати спільний безпековий простір. Однак в умо вах зосередження США на стабілізації ситуації в інших регіонах( Афганістан, Іран, Північна Корея) ЄС намагаєть ся уникнути затратної конкуренції із РФ у регіоні СНД, зо середившись на економічній співпраці з пострадянськи ми. Це призводить до негласного поширення на Украї ну« сфери відповідальності» РФ, закладаючи фундамент для формування біполярної системи безпеки в Європі. Пряма агресія РФ проти однієї з пострадянських кра їн залишається як неприпустимою, так і недоцільною, проте рівень залежності від Росії призводить до посту пової втрати Україною своєї суб’ єктності на міжнарод ній арені( її зведенню до підтримки зовнішньополітич них ініціатив Москви) та маргіналізації її ролі на постра дянському просторі. 3.2. Сіамські близнюки: квазімодернізація без демократизації Відбувається подальше скорочення простору для ма невру Києва у відносинах із Москвою, наростання аси метричної залежності від Росії в економічній та енерге тичній сферах, низький рівень зацікавленості у підтрим ці автономності та європеїзації України з боку США та ЄС як ключових міжнародних гравців у східноєвропей ському регіоні. При цьому політична еліта України деда лі більше копіює російську модель розвитку, запозичу ючи ідею модернізації як ерзац- ідеологію, що має замі нити собою курс на європейську інтеграцію та засвоєння європейських цінностей. В обох країнах« модернізаційні» зусилля мають дер жавне походження, не супроводжуються демократич ними перетвореннями та взаємодією з громадянським суспільством. Вплив з боку Заходу на політичні процеси залишається слабким: США та ЄС незацікавлені у конф ронтації із Росією через втручання в її відносини з Укра їною, оскільки мають інші внутрішньо- та зовнішньопо літичні пріоритети. Рівень обмеження в Україні політич них прав і свобод не дозволяє вести мову про авторитар ний режим білоруського зразка внаслідок загальної ін тернаціоналізації публічного простору під впливом гло балізації та розвитку інтернет- медіа, а також зростання кількості міжлюдських контактів із країнами Заходу. Вод ночас таке обмеження компенсується відносно стабіль ною економічною ситуацією після завершення глобаль ної економічної кризи. Росія залишається активним учасником G8, G20, ООН, ОБСЄ тощо. Наростання багатополярності в світі продовжує зміцнювати її позиції в регіоні СНД та, зо крема, вплив на Україну. Її підтримка безпекових зу силь США на глобальному рівні щодо нерозповсю дження зброї масового знищення, а також на афган ському, іранському та північнокорейському напрям ках обмежує вплив США на пострадянському просто рі лише гарантіями збереження юридичного сувере нітету та територіальної цілісності країн СНД і безпо середньо України. Фактична політична та економічна автономність України розглядається як другорядний пріоритет політики Вашингтона в регіоні, його цілком влаштовує наявний в Україні договороспроможний стабільний політичний режим змішаного( напівдемо кратичного) типу.

Компас 2020| Катерина Шинкарук| Україна- Росія: сценарії розвитку відносин 9 Трансформація європейської архітектури безпеки триває, пошук оптимальної моделі взаємодії із Москвою не завершено внаслідок приблизно однакового співвід ношення сил між« голубами» та« яструбами» як у краї нах Заходу, так і в Росії. Безпекова співпраця Росії і США дещо пом’ якшила сприйняття Москвою НАТО як загро зи та розширило механізми взаємодії між ними. Однак розбіжності між НАТО та РФ на ціннісному рівні виступа ють перепоною для формування спільного безпекового простору, заснованого на довірі(security community 21 ), що не дозволяє розв’ язати проблему вакууму безпеки, зокрема, у східноєвропейському регіоні. Наростання залежності від Москви цілком законо мірно обмежує рівень автономності зовнішньополітич ного курсу України, що дає змогу Росії зберігати за собою моральне лідерство у пострадянському регіоні та визна чним чином впливати на розвиток відносин між Києвом і Брюсселем. Інтерес ЄС до політичних процесів в Україні обмежується прагненням економічної та безпекової ста більності, що підтримується його прагматичною співпра цею з Москвою. ЄС значно підвищив свою енергобезпе ку за рахунок диверсифікації джерел енергозабезпечен ня та розвитку альтернативної енергетики. Тим не менше, між Україною та ЄС підписано угоду про асоціацію, включаючи ЗВТ , що створює умови для по мірної економічної інтеграції, однак задекларована полі тична асоціація не знаходить адекватного відображення у відносинах між сторонами. Візовий режим значно спро щено в процесі підготовки до Євро-2012, але повністю не скасовано. Україна не отримує від ЄС визнання її ціннісної європейськості, що цілком влаштовує Росію, яка також не прагне до справжньої європеїзації. Питання перспективи членства України в ЄС остаточно не знято з порядку ден ного, проте відкладено на невизначений термін. 3.3. Партнерство задля європеїзації Рівень конфліктогенності двосторонніх відносин зни жується за рахунок зменшення обсягу суперечностей і посилення взаємозалежності між РФ і Заходом, відноси ни між якими починають переходити у нову якість. Це не вимагає від Москви гальмувати європеїзацію України та значно обмежує її вигоди від альтернативного курсу на напівавторитарний ізоляціонізм. Розвиваючи відносини стратегічного партнерства з РФ і не відмовляючись від свого європейського вибору, Україна поступово перетворюється на попутника( парт нера) Росії у проведенні внутрішніх реформ і розвитку співпраці з ЄС. Конкуренція між ними на європейському напрямі відбувається із залученням ЄС, який виступає га рантом здійснення співпраці та розвивається шляхом лі 21 Emanuel Adler, Michael N. Barnett, eds., Security Communities.– Cambridge: Cambridge University Press, 1998. – 462 p. бералізації торгівлі з Росією та Україною через поетапну реалізацію чотирьох свобод – вільного руху людей, това рів, капіталів і послуг. Співпраця України з ЄС в енергетичній галузі дає змо гу реалізувати низку проектів, спрямованих на знижен ня енергозалежності від РФ. При цьому також послаблю ється газовий важіль впливу Росії на ЄС завдяки зміцнен ню енергобезпеки останнього шляхом диверсифікації джерел енергозабезпечення та розвитку альтернативної енергетики. Це відбувається паралельно з економічни ми реформами в самій Росії, спрямованими на знижен ня залежності від експорту газу, що дозволяє розглядати газове питання поза парадигмою гри з нульовою сумою (« твій програш – моя перемога»). Всі ці позитивні зрушення стають можливими на тлі зменшення напруження та наростання довіри між Росі єю та євроатлантичною спільнотою у безпековій галузі. Каталізатором для такого зближення між Росією та За ходом може виступити об’ єднання зусиль для боротьби зі спільним викликом( зокрема, спалахом міжнародно го тероризму), що значно пом’ якшить розбіжності між ними, або успішно проведена спільна миротворча опе рація Росія – НАТО, що створить підстави для поглиблен ня їхньої співпраці. Це дозволить США та ЄС підтримати концепцію не подільності безпеки на європейському континенті, залу чаючи Росію до формування плюралістичної архітекту ри європейської безпеки, паралельно зі співпрацею між США та РФ в Афганістані, Ірані, Північній Кореї та спіль них зусиль щодо нерозповсюдження зброї масового знищення. Навряд чи це поставить питання про член ство Росії в НАТО у прямій формі, однак наявність від повідної дискусії сприятиме формуванню поглиблено го формату взаємодії між ними, тим сам значною мірою знімаючи питання« дилеми безпеки»(security dilemma) та закладаючи основу для формування спільного безпе кового простору(security community). Внаслідок зазначених процесів відбуватиметься по ступова трансформація сприйняття Росією впливу США та ЄС на пострадянському просторі: відхід від блоково го мислення у термінах геополітичного змагання та зміц нення співпраці на засадах взаємодоповнення та синер гетичного взаємопосилення. Такий підхід сприятиме по ступовій внутрішній європеїзації насамперед у країнах Східної Європи та Росії, а також має замінити різноспря мований тиск на Україну з боку Москви та Брюсселю проектами дво- та багатосторонньої співпраці. Стабільне економічне зростання в Росії за рахунок соціально- економічних реформ та зміна інвестиційного клімату сприятиме поліпшенню добробуту населення, що актуалізує питання політичних прав і свобод. Знижен ня рівня сприйняття« європейських цінностей» як несу місних із російською моделлю розвитку стане додатко вим чинником для зближення між Росією та Заходом.

10 Компас 2020| Катерина Шинкарук| Україна- Росія: сценарії розвитку відносин Стратегічний союз між Росією та ЄС не передбачатиме європейську інтеграцію Росії, однак нова базова угода іс тотно конкретизує напрями економічної співпраці між ними. Відбуватиметься зміцнення гуманітарних зв’ язків між РФ, ЄС та США. У свою чергу, це змінить можливості України до здій снення реформ не лише в рамках Угоди про асоціацію , а й наслідуючи політику модернізації у Росії. ЗВТ з ЄС спри яє економічній інтеграції, економічна стабільність забез печує повернення добробуту населення до рівня, що пе редував світовій фінансово- економічній кризі. З ЄС діє безвізовий режим, хоча його умови наразі не прирівню ють Україну до членів Шенгенської зони. Брюссель вітає внутрішні реформи в Україні, спрямовані на її європеїза цію. Надання Україні перспективи членства залишаєть ся функцією внутрішніх процесів в ЄС, але на політично му рівні не розглядається як чинник погіршення його від носин із Росією. РОСІЯ УКРАЇНА ЗАХІД: ТРИКУТНИК СПІВ ПРАЦІ ЧИ ГЕОПОЛІТИЧНОГО ЗМАГАННЯ? Українсько- російські відносини відіграють централь ну роль як у розвитку внутрішньополітичної ситуації в Україні, так і в формуванні її зовнішньополітичного курсу. Відповідно економічний добробут, енергобезпека, полі тична стабільність, забезпечення демократичних прав і свобод громадян, реалізація курсу на європейську інте грацію, – всі ці аспекти значною мірою залежатимуть від характеру співпраці між Києвом і Москвою. Втім поточний стан українсько- російських відносин вказує на доволі низьку вірогідність реалізації оптимістич ного сценарію за відсутності зовнішніх стимулів, здатних змінити наявні тенденції. Ключовий вплив на відносини між Україною та Росією продовжують здійснювати гло бальний чинник формування багатополярної міжнарод ної системи із зростанням впливу регіональних центрів сили та регіональний чинник взаємодії між провідними гравцями у східноєвропейському регіоні( РФ, ЄС і США). Отже, задля досягнення спільного добробуту та ста більності як у Східній Європі, так і на європейському кон тиненті, ЄС та США слід докладати активніших зусиль в європеїзації україно- російських відносин. Зокрема, кон структивній співпраці між Україною та Росією на засадах дотримання загальноєвропейських цінностей сприяти муть такі заходи: • залучення РФ до процесу реформування європейської архітектури безпеки на ціннісних засадах євроатлантич ної безпекової спільноти; • уникнення підтримки ізоляціоністських настроїв на рів ні російської політичної еліти, які б підштовхували її до пошуку форматів побудови« антизахідних» альянсів із новими центрами сили; • зміцнення довіри між РФ і США у галузі безпекової співпраці, конструктивні відносини РФ із НАТО заради уникнення формування біполярної системи європей ської безпеки; • розвиток взаємовигідної багатосторонньої співпраці між Росією, ЄС і країнами східноєвропейського регіону за прин ципом гри з позитивною сумою(« виграш – виграш»); • поєднання залучення РФ до співпраці з ЄС із посилен ням взаємозалежності між ними та розширенням фор матів і інструментів взаємовпливу задля спільного до тримання« правил гри»; •« перезавантаження» російсько- американських відно син має супроводжуватись підтримкою модернізацій них процесів у Росії; при цьому США слід підтримувати зусилля ЄС, спрямовані на демократичні перетворен ня у східноєвропейському регіоні, уникаючи враження виключної пріоритетності для Вашингтона безпекової співпраці з Москвою; • підтримуючи та розвиваючи проекти тристоронньої співпраці з РФ і Україною( енергетика, транспорт, розви ток туристичної інфраструктури в Криму тощо), ЄС слід ставити як Росії, так і Україні політичні умови( дотриман ня загальноєвропейських норм і цінностей) поглиблен ня економічної співпраці та підписання Угоди про асоці ацію з Україною та нової базової угоди з РФ; • підтримка євроінтеграційного курсу України шляхом надання їй відповідних політичних сигналів, а також роз робки набору середньо- та короткострокових інстру ментів стимулювання внутрішніх реформ; • конкретизація та підвищення ефективності проектів співпраці в рамках Східного партнерства, які сприяти муть спільній європеїзації країн- учасниць ; • розвиток енергетичної співпраці з Україною задля зни ження рівня її енергозалежності, модернізації ГТС, а та кож запровадження альтернативних енергоджерел та енергозберігаючих технологій; • поглиблюючи економічну співпрацю з Україною, не знижувати пріоритетність політико- ціннісного та соціо культорного напрямів співпраці: заохочувати політичний плюралізм, демократичність виборчого процесу, забез печення політичних прав і свобод громадян, а також сти мулювати розвиток громадянського суспільства, гумані тарної співпраці та міжособистісних контактів між гро мадянами України та країн ЄС. Перспектива зближення РФ і ЄС на прагматичних за садах може призвести до перетворення Москви на кон курента Києва на європейському напрямі. Це створює для України своєрідне« вікно можливостей», які можуть бути втрачені, якщо Україна вчасно не відреагує на за значені тенденції. За таких обставин Києву слід підготу вати пакет пропозицій щодо взаємовигідних проектів тристороннього партнерства з РФ і ЄС задля уникнен ня такого розвитку подій, коли доля проектів регіональ ної співпраці вирішуватиметься напряму між Москвою та Брюсселем.

Компас 2020| Катерина Шинкарук| Україна- Росія: сценарії розвитку відносин 11 Попри доведену неефективність політики дистанці ювання від Росії з метою наближення до ЄС, якщо Київ прагне конвертувати досягнення з налагодження кон структивних відносин із Москвою у певний капітал на єв ропейському напрямі, йому слід поєднувати прагматич ний підхід із проведенням прозорої та передбачуваної політики. Тільки на таких засадах обраний зовнішньопо літичний курс не лише не закриватиме перед Україною попередні можливості, а й відкриватиме нові. При цьому фундаментальним принципом зближен ня з РФ має бути його сумісність із євроінтеграційним кур сом України як основним пріоритетом державного роз витку. Тільки співпраця на засадах партнерства та загаль ноєвропейських цінностей може сприяти розв’ язанню всіх ключових суперечностей в україно- російських від носинах. Таким чином, оптимальною стратегією співп раці з Росією було б партнерство заради модернізації, яке б супроводжувалось їх спільною європеїзацією. Втім у випадку консервації суперечностей між Росі єю та Заходом Україні слід уникати участі в таких проек тах двосторонньої співпраці з Росією, які мають сумнівну легітимність і ставлять під сумнів її європейський вибір. Зокрема, збереження непрозорих і корумпованих полі тичних і економічних відносин з Росією лише зміцнюва тиме її важелі впливу на Україну. Відповідно задля досягнення позитивних зрушень та уникнення негативного розвитку подій у відносинах із Москвою українському керівництву доцільно було б здійснити такі кроки: • розробити стратегію відносин із РФ, яка б чітко визна чала пріоритети та інтереси України в економічній, енер гетичній, політичній, безпековій і гуманітарній сферах на таких принципах і в тих межах, які б не суперечили реа лізації євроінтеграційного курсу України; • визначити можливі формати та межі власної участі в інтеграційних об’ єднаннях на просторі СНД( зокрема, обмеження економічної співпраці зоною вільної торгів лі без виключень і обмежень, неможливість приєднан ня України до митного союзу Росії, Білорусі та Казахста ну тощо); • здійснювати енергетичну співпрацю з РФ на принципах і засадах, які не суперечать стратегії інтеграції об’ єднаної енергосистеми України до європейської енергосистеми, що , зокрема, вимагає позбавлення корумпованих схем у газових відносинах з Росією; • розвивати тристоронню співпрацю з РФ і ЄС в енерге тичній сфері, уникати посилення енергозалежності від Росії, зокрема, шляхом злиття Газпрому та Нафтогазу або формування спільного підприємства, що може призвес ти до втрати Україною контролю над ГТС і підземними газосховищами; • запобігати критичній залежності від російського капіта лу у галузях, що мають стратегічне значення для еконо міки України; • уникати заполітизованості діалогу в гуманітарній сфері, будуючи його на засадах загальноєвропейських принци пів толерантності та плюралізму; • розширювати двосторонній порядок денний проекта ми горизонтальної співпраці насамперед у гуманітарній сфері, створювати умови для залучення інститутів гро мадянського суспільства.

12 Компас 2020| Катерина Шинкарук| Україна- Росія: сценарії розвитку відносин ДЛЯ НОТАТОК

Україна у міжнародних відносинах Цілі, інструменти, перспективи Дослідження підготовлене в рамках проекту«Компас», започаткованого регіональним представництвом Фонду імені Фрідріха Еберта разом з Інститутом зовнішньої політики України, з метою підтримки молодих експертів для вироблення стратегій у різних сферах зовнішньої політики. Український«Компас» є спадкоємцем подібного проекту, організованого Фондом у 2007 році в Німеччині. В результаті успішної реалізації цього проекту були підготовлені сценарії розвитку подій у різноманітних сферах зовнішньої політики Німеччини, які в подальшому мали резонанс серед осіб, які приймають рішення із зовнішньополітичних питань. Дослідження грунтується на методології побудови сценаріїв як засобу стратегічного планування. Як часові межі для побудови сценаріїв визначено 2010-2020 рр. У своїй роботі авторка робить аналіз зовнішньої політики Росії, досліджує взаємозв'язок зовнішньої та внутрішньої політики України та її північного сусіда, пропонує розгляд сценаріїв розвитку відносин між державами. Катерина Шинкарук- дослідник Центру досліджень міжнародних відносин, Інститут економічних досліджень та політичних консультацій.