Експертні безпекові дебати“Prism Security Debates” Позиційний документ: «Грані можливого: що може зробити Україна як непостійний член Ради безпеки ООН?» Автор: ЮЛІЯ КУРНИШОВА , член правління Ради зовнішньої політики«Українська призма» 1.Етапи розвитку співробітництва в сфері безпеки Права на безпеку, які гарантуються статутом ООН, є універсальними і Україна, як держава ­член організації, може звертатися до цієї організації в ситуаціях які потребують міжнародного регулювання або втручання. Оскільки Україна не належить до жодного безпекового блоку, в умовах військової загрози апеляція до ООН є засобом першої дії. Вперше після дезінтеграції СРСР, необхідність звернення до ООН виникла на початку 90 ­х рр., коли Російська Федерація спробувала переграти назад входження до складу незалежної України півострову Крим. Тоді Україна звернулась із заявою до РБ ООН і отримала чіткі підтвердження своєї територіальної цілісності в межах міжнародно ­визнаних кордонів (резолюція S/26118). На той момент міжнародна ситуація була сприятливою для України. Хвиля емансипації колишніх радянських республік, досить успішна роль ООН під час агресії Іраку проти Кувейту сприяли піднесенню значення і авторитету організації. У 2003 році під час конфлікту навколо коси Тузла і побудови Росією дамби в Керченській протоці, Україна знову зіткнулася з необхідністю звернення по допомогу до впливових міжнародних інститутів безпеки . Конфлікт був владнаний завдяки"особистісній дипломатії" по лінії Кучма ­Путін, але , вочевидь , також не остаточно. У цьому випадку проявилася орієнтація політичного керівництва України вирішувати питання"не виносячи бруду з хати" і тим самим спробувати зберегти добросусідські відносини з Росією. Крім того, на той момент між обома сторонами вже діяв"Договір про дружбу, співробітництво і партнерство" від 1997 року, за яким спори підлягали"урегулюванню шляхом консультацій та переговорів між Високими Договірними Сторонами".