Проведення медичної реформи, що розпочалася цього року, є безумовно позитивним зрушенням, оскільки за останні двадцять п’ять років неодноразово заявлялися наміри щодо її впровадження, але реальні кроки так і не здійснювалися. Зволікання із реформуванням медичної галузі призводило до кризових явищ в охороні здоров’я, зокрема, більше 50% оплати медичних послуг лягали на плечі громадян попри офіційно задекларовану безкоштовність медичної допомоги. Практичним заходам із реформування передувала підготовка та ухвалення низки нормативно-правових актів, котрі забезпечують методологічні основи для запланованих змін. Найважливішим і водночас найскладнішим елементом нового механізму стала перебудова системи фінансування медичних послуг, а саме впровадження Програми медичних гарантій, перехід на капітаційні нормативи в первинній ланці та принцип фінансування конкретно наданих послуг на рівні вторинної та третинної допомоги. Водночас, практичні кроки щодо впровадження нового механізму виявили низку проблем, що гальмують успішне проведення реформи. Так, остаточно не визначені методологічні основи формування гарантованого обсягу медичної допомоги, який фінансуватиметься за рахунок бюджету. Не завершено формування цінової та тарифної політики. Не ухвалено необхідних законодавчих актів щодо впровадження медичного страхування. Ці та низка інших питань потребують вирішення у найближчий час за допомогою залучення фахового експертного середовища.